Поради психолога  http://mon.gov.ua/activity/education/zagalna-serednya/pochatkova-shkola-2016-2/poradi-psixologa/

12 грудня 2016 року учні 4-А класу провели свято "Любіть і бережіть природу!". Діти цікаво розповіли про те, як треба поводитись в лісі, яких правил треба дотримуватись. Розповіді "звірят" привернули увагу присутніх учнів початкових класів. Молодші школярі охоче відгадували загадки.У виконанні четвертокласників прозвучали пісні про лісових звірят.Діти закликали вивчати, любити і берегти природу.

 

Тексти для усного переказу в 4 класі

 Як Миколка став хоробрим

Миколка прийшов сьогодні до школи дуже рано. На лавці під високою тополею сиділо двоє дівчаток. Вони дивилися на дерево. Щось зацікавило їх там. В очах дівчаток хлопчик помітив тривогу.

Коли це знялася пташка, забилася, запищала тривожно. І тої ж миті перед лавкою щось упало.

Миколка зрозумів: пташеня випало з гнізда, а мати його тепер у розпачі.

Одна дівчинка взяла пташеня й каже:

— Якби ж це хто сміливий був зараз у школі... він би поліз на дерево й поклав пташеня в гніздо.

Миколка був дуже боязкий, але слова дівчинки вразили його. Невже вона вважає його боягузом?

— Я полізу,— сказав Миколка.

— Ти? — запитали дівчатка й з подивом глянули на хлопчика.

Миколка поклав пташеня за пазуху й поліз на тополю. Від страху в нього тремтіли руки й ноги, але він ліз усе вище й вище. Поклав Миколка пташеня в гніздо, а сам спустився додолу.

Дівчатка дивилися на нього захоплено.

(В. Сухомлинський)

(150 слів)

                                         Суниці для Наталі

У третьому класі вчиться маленька Наталя. Вона довго хворіла. А це вже прийшла до школи. Бліда, швидко втомлюється. Андрійко розповів своїй мамі про Наталю. Мама й каже:

-      Цій дівчинці треба їсти мед і суниці. Тоді вона стане бадьора, рум'яна... Понеси їй суниць, Андрійку.

Андрійкові хочеться понести суниць Наталі, але чомусь ніяково. Він так і сказав мамі:

- Соромно мені, не понесу.

- Чому ж тобі соромно? - дивується мама.

Андрійко й сам не знає, чому йому соромно. Наступного дня він все ж узяв із дому пакуночок суниць. Коли вже закінчились уроки, він підійшов до Наталі. Віддав їй пакуночок із суницями й тихо сказав:

- Це суниці. Ти їж, і щоки будуть у тебе рум'яні.

Наталя взяла пакуночок із суницями. І сталося дивне. Щічки її стали червоні, як мак. Вона ласкаво подивилася Андрійкові в очі й прошепотіла:

- Дякую...

- Чому ж це щічки у неї стали рум'яні? - подумав Андрійко. - Вона ще не їла суниць...

Гаряча квітка

         Того року була рання весна. В середині квітня зацвіли сади. Настав травень.

         Маленька дівчинка Оля пішла одного ясного весняного ранку в сад і побачила велику червону квітку троянди.

-         Мамо, червона троянда зацвіла. Вона побігла до мами й радісно сказала:

Мама прийшла в сад, поглянула на червону квітку, усміхнулася. Потім глянула на небо, і лице її стало тривожним.

З півночі сунула чорна хмара. Повіяв вітер, хмара закрила сонце. Стало холодно.

Мама з Олею сиділи в кімнаті й з тривогою дивилися в вікно.

Мов білі метелики, полетів сніг. Все довкола побіліло. Вітер затих. Сніжинки м’яко падали на землю, а потім перестали падати.

Мама з Олею пішли в сад. На зеленому листі біліли снігові шапки. Земля вкрилася сніжно – білим килимом. Тільки троянда червоніла, мов велика жарина. На ній блищали крапельки роси.

-         Вона гаряча, їй не страшно, - промовила Оля й радісно усміхнулася.

(141 слово)

Хай будуть і Соловей і Жук

         В саду співає Соловей. Його пісня була прекрасна. Він знав, що його пісню люблять люди, і тому з гордістю дивився на квітучий сад, на синє небо, на маленьку дівчинку, яка сиділа в садку і слухала його пісню.

Поруч із Солов’єм літав великий рогатий Жук. Він літав і гудів. Соловей перестав співати і з досадою говорить до Жука:

-         Припини своє гудіння. Ти не даєш мені співати. Твоє гудіння нікому не потрібне, і взагалі краще було б, коли б тебе, Жука, взагалі не було.

Жук із гідністю відповів:

-         Ні, Соловей, без мене, Жука, світ такий же неможливий, як і без тебе, Солов’я.

-         Оце так мудрість! – засміявся Соловей. – Значить, ти також потрібен людям? Ось запитаємо у Дівчинки, вона скаже, хто потрібен людям і хто не потрібен.

Полетіли Соловей і Жук до Дівчинки, питають:

-         Скажи, Дівчинко, кого треба залишити на світі – Солов’я чи Жука?

-         Хай будуть і Соловей і Жук, - відповіла Дівчинка. І, подумавши, додала: - як же можна без Жука?

(155 слів)

 

Їжачок

Зустрів я нещодавно в лісі двох хлоп'ят. Валько і Петько звати їх. Близнята. Відмінники. Одним словом — розумні хлопці.

У беретику одного з них зненацька щось заворушилось.

—   Їжачка знайшли! — радісно повідомили брати. — Несемо додому, нехай перезимує в теплі-добрі. А навесні випустимо.

— Де ж ви його на зиму поселите? — перш за все поцікавився я.

— У куточку під батареєю!

— Друзі мої дорогі, — не втримався я. — Вашому знайді не треба такого тепла на зиму. Він повинен під корчем десь у лісі в м'якому кубельці заснути, і тоді той сон буде міцним, бо завірюхи його колисатимуть. А у вас, напевно, телевізор гримить допізна.

— Еге ж, — знітився Петько.

— Хотіли ж як краще...

Хлопці з деяким жалем відпустили їжачка, і він, не гаючись, чкурнув у хащі.

(Г. Труфанов, 120 слів)

                                            Пелюстка і квітка

На грядочці виросла гарна квітка жоржини. Біла, як мармур, духмяна. Літають над нею бджоли й джмелі, беруть нектар.

У квітці сорок дві пелюстки. І ось одна з них загордилася:

—  Я найкраща. Без мене і квітка не квітка. Я найголовніша. Ось візьму й піду — що мені?

Напружилася, вилізла з квітки, скочила на землю. Сіла в кущі шипшини й дивиться — що ж квітка робитиме? А квітка — байдужки собі, усміхається сонцю, згукує до себе бджіл і джмелів.

Пішла собі Пелюстка. Аж зустрічає Муравлика.

— Ти хто? — питає Муравлик.

— Я Пелюстка. Найкраща. Найголовніша. Без мене і квітка не квітка.

— Пелюстка? Знаю пелюстку в квітці, а на двох тоненьких лапках — не знаю.

Ходила Пелюстка, ходила, до вечора й засохла. А квітка цвіте.

Ось така, бачте, казка. Квітка і без однієї пелюстки квітка. А пелюстка без квітки — ніщо.

(В. Сухомлинський, 134 слова)

                                             Найгарніша мама

Далеко забилось, не може знайти рідного гнізда.

Випало Совеня із гнізда та й повзає лісом. Побачили птахи малого — некрасивого, з великою головою, вухатого, банькатого, жовторотого. Побачили та й питають, дивуючись:

— Хто ти такий? Де ти взявся?

— Я — Совеня, — відповідає мале. — Я випало з гнізда, не вмію ще літати і вдень дуже погано бачу. Я шукаю маму.

— Хто ж твоя мама? — питає Соловей.

— Моя мама Сова, — гордо відповідає Совеня.

— Яка ж вона? — питає Дятел.

— Моя мама найгарніша.

— Розкажи, яка ж вона, — питає Дрізд.

— У неї голова, вуха й очі такі, як у мене, — відповідає з гордістю Совеня.

— Ха-ха-ха! — зареготали Соловей, Дятел і Дрізд. — Та ти ж потвора. Виходить, і твоя мати потвора.

— Неправда! — закричало Совеня. — Мама в мене найгарніша. Почула його крик Сова, прилетіла потихеньку, взяла Совеня за лапку й повела до рідного гнізда.

Совеня уважно подивилося на свою маму: вона була найгарніша.

(В. Сухомлинський, 144 слова)

                                         Кому дістався бублик

Хтось загубив маленького бублика.

Першою побачила його жовтогруда синиця. Дзьобнула знахідку раз, вдруге і розчаровано пискнула — бублик був твердий, як камінь.

Підлетіли два горобці. І теж не змогли скуштувати.

За пташками із самої верхівки грубезної верби спостерігав старий грак. Отож він повільно злетів на землю. Горобці й синиці відступилися перед сильнішим і ображено залементували.

Грак навіть оком не зморгнув на лайку дрібноти. Він діловито підійшов до бублика і дзьобнув його. Проте його довгий і міцний дзьоб бублика теж не розколов.

Грак трохи подумав, тоді злетів на паркан, посидів там із хвилину і знов опустився до ласої знахідки. Взяв бублика у дзьоб і кинув у найближчу калюжу. Походив, очікуючи, поки бублик набрякне у воді, і, коли той пом'якшав, з'їв його з апетитом.

Горобці від здивування аж оніміли. Грак важко змахнув великими крилами, описав дугу над калюжею і опустився на своє звичне місце на вербі. А вже звідти голосно крякнув. Мовляв, хто хоче їсти, той має метикувати.

(С. Мацюцький, 158 слів)

                                            Мандрівна квітка

Увечері Катруся гуляла в саду. Над стежкою розцвіла червона квіточка. Добривечір! Як поживаєш? — вигукнула дівчинка і сплеснула в долоні. — Яка ж ти гарна! Неначе вмита. Дай я трохи біля тебе посиджу.

Маківочка не вміла розмовляти. А Катрусі здалося, що вона сказала:

— Присядь. Коли хочеш, я на тебе одну пелюсточку скину.

Війнув вітерець, і на дівчинку впала червона пелюсточка.

Катруся поклала її на долоню і погукала сусідського хлопчика — Василька, з яким дружила:

— Васильку, а йди-но сюди, глянь, яка пелюсточка красива. Василько підійшов, подивився й сказав:

— Таки справді гарнесенька...

Потім Катруся повечеряла і лягла спати. Вранці вийшла надвір, зайшла в сад і скрикнула від здивування:

— Ой, матусю! Глянь, куди за ніч квіточка перейшла. Увечері була он там, а тепер ось де...

Мама Катрусина поглянула і каже:

— Квіточки, доню, тільки в казці ходять. То вчорашня маківочка облетіла вночі, а вранці інша зацвіла. А тобі здалося, що вона сюди перейшла. Зрозуміла?

— Ні, я не хочу так, — відповіла Катруся. — Хочу, щоб квіточки ходили. Я ходжу — хай і вони ходять!

(7. Сенченко, 166 слів)

 

 

 

 

Мишка, кіт і гарбуз

Якось надвечір упіймав кіт мишку.

— Що зі мною буде? — забідкалася мишка.

— З'їм тебе! — сказав кіт.

— А що ти сьогодні їв на сніданок?

— Мишу.

— А на обід?

— Теж мишу, — муркнув кіт і примружив зелені очі. — А на вечерю будеш мені ти.

— Ой, як нерозважливо! — похитала головою мишка. — Ти безперервно їси однакову їжу. От і заподієш своєму здоров'ю шкоду. Тобі неодмінно потрібно покуштувати чогось іншого. Ну хоч би й гарбуза.

Кіт злякався за своє здоров'я і сказав:

— Гарбуз великий та несмачний. Як його їсти?

— Віднеси мене до гарбуза, — мовила мишка. — І я охоче покажу тобі, як це робиться.

Кіт узяв мишку за шкірку і поніс.

— Ти тільки не думай, що я відпущу тебе, — мовив він суворо. — Після гарбуза все одно візьмуся за тебе.

— Будь ласка, — посміхнулась мишка.

І вона почала показувати котові, як їдять гарбуз, її гостренькі зуби запрацювали швидко-швидко, і кіт незчувся, як мишка прогризла дірку й шаснула в гарбуз.

— Ов-ва! — здивувався кіт. — Гарбуз проковтнув мишку! Добре, що я не став його їсти. А то він би ковтнув й мене.

І кіт боязко відійшов геть.

(Е. Рауд, 178 слів)

Контрольна робота. Аудіювання. 4 клас

Настуся Горошинка  
    У нашій школі, в першому класі, вчиться дівчинка Настуся. Прізвище її — Горошинка. А хлопці називають її — Квасолинка. Вони ж частенько якусь дурницю вигадують. Але Настуся ніколи не ображається, їй байдуже — Горошинка чи Квасолинка... Настуся взагалі ні на кого не ображається, бо вона лагідна і тиха дівчинка. А найбільше в світі любить Настуся книжки. Ото прийде в школу, сяде за парту і щось читає в книжці, яку їй дасть учителька.

      А Микита Сороконіг, що ззаду неї сидить, враз — сіп за кіску, аж запищить Настуся. Але що ж вона йому може зробити? Микита — найсильніший хлопець у класі, а Настуся найменша. Тоді Настуся навіть на уроках стала сидіти в хустці, щоб Микита за коси не сіпав.

     Взагалі Микита любить знущатися з Настусі і завжди глузує, що вона собак боїться. Бо він раз випадково бачив, як на Настусю напав рябий собака колгоспника Сидора Кухаря, найзліший собака на все село.

      Як кинувся цей страшний собака на Настусю, так вона з переляку навіть торбинку з книжками кинула, а собака ухопив ту торбинку і поволік у двір. Хоча, звичайно, читати собаки не вміють, але в торбинці лежав хліб із салом на сніданок... Настуся плаче, Микита стоїть і здалеку регоче на всю вулицю, а рябий собака гарчить і рве торбу.

      Може, Настуся і не так гірко плакала б, та їй було дуже досадно, що Микита регоче і все розповість у класі. Якийсь добрий дядько відібрав у собаки торбинку з книжками і повернув Настусі, втішив дівчинку, і вона пішла в школу. Але попереду вже побіг Микита Сороконіг, і коли Настуся зайшла в клас, її зустріли глузливим сміхом, вигуками. Микита бігав за нею і кричав:

— Боягузка, плакса! Тонкосльоза Квасолиха, заплакана Горошинка... Та Настуся не дуже гнівалась, бо що ж зробиш, коли вона таки боїться собак, а рябого собаки Сидора Кухаря просто жахається. І випаде ж отаке, що, коли Настуся йде в школу, їй треба обов’язково проходити повз двір Сидора Кухаря. А рябий собака лежить біля порога і, тільки забачить, що біжить Настуся Горошинка, зразу кидається за нею.

     Коли йти в школу повз хату Сидора Кухаря — це зовсім близько. А якщо обходити хату Сидора Кухаря — тоді дуже далеко. Треба обходити аж третьою вулицею, і можна спізнитись. Після нещасливої пригоди з торбинкою Микита Сороконіг кілька днів не давав Настусі спокою. Він глузував, бігав за нею і дратував, підбігав несподівано ззаду й гавкав, а Настуся страшенно лякалась.

      Микита, звичайно, реготав на всю школу і всім показував пальцем на Настусю. Он вона, плакса, боягузка Квасолина! А потім минуло кілька днів. Настуся із своєю подругою Парасею бігла в школу. І щоб не запізнитись, дівчатка знову ж таки пішли найближчою дорогою повз хату Сидора Кухаря.

      Ідуть собі нерозлучні подруги, розмовляють стиха. Та тільки вони вийшли до цієї хати, аж гульк — попереду недалечко поспішає Микита Сороконіг і розмахує своєю торбою з книжками. Він теж у школу мчить. Микита ні на кого не звертає уваги, він навіть не дивиться нікуди вбік і не озирається. Прямує собі вперед...

     Уже Микита проминав хату Сидора Кухаря... Аж ось через перелаз як стрибне рябий собака і просто на нього кинувся. Микита почав одбиватись торбою, але собака не боїться, вишкірив гострі білі зуби та й кидається на хлопця. Настуся так перелякалась, що насилу встояла — ноги зовсім не хочуть її слухати, тремтять. А Парася забігла в чужий двір і звідти визирає, дивиться, що воно буде.

       Бо це ж цікаво — собака вирвав у Микити торбу, кинув на землю і знову налетів на хлопця. У бідного Микити не було нічого в руках, а собака стрибає навколо нього. Тоді Микита як заплаче, як закричить, як зареве на всю вулицю:
— Ой, рятуйте, люди добрі! Ой-ой-ой! — плаче Микита так жалісливо, що Настуся Горошинка не витримала і як вітер помчала рятувати товариша. Де та й сила взялась!

       Налетіла Настуся на собаку та як бахнула рябого по голові книжками, потім у бік ногою, потім знову книжками, потім ногою межи очі. Перелякався собака і навтіки у двір, за хату.  Тоді Настуся підняла торбинку з книжками, що одбила у собаки, і подала Микиті, втішаючи його, як дитину малу. Ще й присоромила:
— На, та не плач. Великий, а собаки злякався. Герой! Микита мовчки взяв торбу і побрів у школу. Лише один раз озирнувся, неначе не вірив, що то Настуся Горошинка його оборонила від злого собаки.

      У класі Настуся нікому жодного слова не сказала, як ревів на всю вулицю Микита. І Парасі наказала мовчати. Зате Настуся тепер скільки завгодно ходить повз двір Сидора Кухаря і нічого не боїться. А Микита вже ніколи не глузує з неї, не дратує і не сіпає за коси, хоч Настуся в класі й сидить зараз без хустки.

  За Олександром Копиленком

1.Кого найдужче боялася Настуся?
а) Микиту;
б) собак;
в) Сидора Кухаря.
2. Хто напав на Микиту, коли той ішов до школи?
а) Настуся Горошинка;
б) Сидір Кухар;
в) собака.
3. Як Настуся допомогла Микиті?
а) покликала на допомогу;
б) прогнала собаку;
в) Настуся Микиті не допомагала.
4. Які риси характеру притаманні Настусі Горошинці?
а) боягузливість і впертість;
б) щедрість і вихованість;
в) доброта і сміливість

        5. Придумай свій заголовок до тексту.

__________________________________________________________

        6. До якого жанру належить цей твір?

__________________________________________________________

         7. Підкресли речення, в якому є порівняння.

         Настуся Горошинка не витримала і як вітер помчала рятувати       товариша.

         У нашій школі, в першому класі, вчиться дівчинка Настуся.

          8. Чому Микитка не сіпає Настусю за кіски?

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________